| Кузнєцов Юрій Анатолійович |
 |
 |
| Написав whois |
| Неділя, 21 вересня 2008, 11:20 |
Народився 11 липня 1953 року в Одесі. В 1978 році закінчив Одеську консерваторію по класу фортепіано. З 1979-го викладав у консерваторії теорію музики й композицію. Лауреат найбільших джаз-фестивалів у Парижі, Ліоні, Гамбурзі, Римі, Тбілісі, Ризі, Санкт-Петербурзі та ін. Автор музики до художніх фільмів "Запах осені", "Грішник" (разом з Олексієм Козловим), " Таксі-Блюз" (співавтор Володимира Чекасіна) і телевізійним - Іmpressіon, Summertіme, Mezerеro. В 1997 організував "Клуб Високої Музики", у рамках якого проводяться концерти видатних музикантів. В 2000 році Юрій Кузнєцов разом з Михайлом Фрейдліним задумав і організував Міжнародний фестиваль "Джаз-карнавал в Одесі", що щорічно збирає самих яскравих і самобутніх виконавців.
В 2005-2006 Кузнєцов працював на посаді начальника Управління культури Одеської обладміністрації - це унікальний випадок для джазмена на пострадянському просторі.  В Одесі немає іншого настільки плідного представника арт- тусовки, чиї проекти викликають такий широкий відгук у публіки. У своїх виступах він змішує музичні напрями й стилі, граючи традиційний і авангардний джаз, переосмислює спадщину майстрів минулого, створює електронну й комп'ютерну музику. Найбільш близька йому за духом спонтанна форма музиціювания - як сольна, так і ансамблева. Його музика народжується прямо зараз, перед вами, може, тому в нього небагато записів у радянські часи: лише одна сторона вінілу на фірмі "Мелодія". Зате на Заході він представлений виданими на CD фестивальними виступами набагато ширше. А ще він композитор. Композитор у старому, середньовічному змісті слова, коли ця професія не відділялася від виконавської. Писати йому доводиться для кіно, для телеекрану. У його арсеналі картина "Запах осені", у співавторстві з Олексієм Козловим - музика до фільму "Грішник", а з Володимиром Чекасиным - до " Таксі-Блюз", що одержав Гран-Прі Канського фестивалю. Яскравою акцією 2007 року стало 10-річчя "Клубу Високої музики", на яке були запрошені музиканти з різних країн. Також Юрій Кузнєцов організував в Одесі концерти вокальної перлини зі США Дениз Перье й зірки американського джазу, саксофоніста Эрика Марієнталя. Своє завдання музикант бачить у тім, щоб надавати сцену й публіку виконавцям, які з різних причин рідко концертують. Так, символичным для себе джазмен вважає концерт 2007 року, проведений разом з одеською співачкою Тетяною Боєвою. На Сьомому "Джаз-карнавалі" його арт-директор уперше вивів на фестивальну сцену колектв своїх учнів - молодих, але вже досить відомих. Наставник має намір розвивати цей проект. Так, в 2008-му його "спадкоємці" запрошені на Міжнародний джаз-фестиваль у Варні. Юрій Кузнєцов продовжує "відслідковувати" студентів, які вірні імпровізаційній музиці, щоб надалі також вивести їх на джазову сцену.  Інтерв'ю- Сьогодні Ви відомий музикант. А яким образом починався шлях? Мій батько був одним з видатних діячів науки минулих років. Викладав у Холодильному інституті. І насправді питання стояло так: буду я чи музикантом ні. З дитинства чітко мені запам'ятався момент, коли по телевізору я дивився, як грає Ван Кліберн перший концерт Чайковського. Тоді піаніст на мене справив сильне враження. Пізніше батьки помітили, що я імітую гру на піаніно пальцями на професорському столі. Хоча на той час у мене вже був акордеон. Але я не хотів на ньому грати: він був занадто великим і незручним. Батьки запросили в гості композитора Юрія Знатокова . Той мене "продіагнозував" і зробив висновок, що я здатна дитина. У перший клас я пішов двічі. У школу Столярского мене відразу не взяли, тому батьки віддали мене в 43- ю, де в одному класі нас, пострілят, вчилося рівно півотні. Школа була для нас грою. Ми раз пораз розважалися - грали у "війнушку", бігали на будівництво. Наступного року я все-таки поступив у Столярского. Дотепер пам'ятаю запах свіжовикрашенних парт і плінтусів. Кінець 50-х. Ми із квітами, налисо підстрижені й моторошно соромливі, застебнуті на всі металеві ґудзики військової форми. Увесь час думав, як буду створювати музику. Навколо одні дівчиська, але ми, двоє хлопчиків, з ними справлялися. Регулярно смикали за кіски. Дуже добре пам'ятаю першу вчительку Таїсію Михайлівну. Я був у неї закоханий. Мій маленький зріст виявився почуттю не перешкодою. Потім я довідався, що вона мені "зрадила". Виявилося, у неї є сім'я. Тоді я дуже засмутився, але пройшли роки, і ми стали дружити родинами. А взагалі я хотів бути шофером. У батька була машина, на якій возили спочатку Гітлера, а потім - Жукова. З п'яти років я крутив кермо на дачі в Крижанівці. До цих пір марю різного роду технікою, обожнюю швидкість. -У школі відрізнялися гарною старанністю? -Те, що вчили інші учні за два- три місяці, я вивчав за тиждень. Тому в інший час "ганяв футбол", бив скло, підпалював класи, загалом , байдикував. Учитися не любив. Із всіх предметів подобалися тільки географія. Не подобалися, наприклад, фізика й хімія. Учитель фізики Василь Костянтинович говорив , що " з Кузнєцовим боротися даремно". Тому він мені поставив окремий стіл із приймачем. Дав мені навушники, щоб я нікому не заважав і слухав радіо. Але по спеціальних предметах завжди були відмінні оцінки. У мене навіть було трохи "моцартовских" рекордів. За 45 хвилин я вивчав чотириголосну фугу "на пальцях". "Програвав" спочатку на підвіконні, а потім грав під час іспиту на роялі. Пам'ять на звуки була феноменальною, і в такий спосіб іспити здавав успішно. Але все одно школу закінчив з горем пополам. Дивно, що без трійок. З шкільних років мені запам'яталася на все життя фраза, що сказав один раз батько: "Інженер може бути середнім, а хірург і музикант повинні бути кращими". Після закінчення школи я поїхав у Москву поступати в консерваторію. Вона давала більшу дорогу в життя, і я вважав, що гідний її. Але зштовхнувся з несправедливістю... Мені не вистачило декількох балів, як потім з'ясувалось, на таємному голосуванні один з викладачів поставив мені нуль балів. Все так сумно вийшло завдяки заздрісникам (дику заздрість стосовно себе почував завжди) з Одеси. Саме від них надійшли "потрібні" сигнали. Після цих подій я важко занедужав на нервовому ґрунті: осліп. Після видужання переродився. Вступив в Одеську консерваторію, хоча теж були бар'єри. - Жалували що все так вийщло? -Я міг би потупити в московську консерваторію. Досить було одного татового дзвінка в Москву. Але він мені сказав: "Якщо назвався геніальним, іди до кінця". Я тоді трохи образився на нього, але потім зрозумів, що ніколи не простив би собі, якби всупив по блату. Тим більше, у цьому московському бруді я міг би й не відбутися. Дотепер не люблю Москву. Хоча часто доводиться їздити туди по роботі. В остаточному підсумку, я домігся більшого, ніж ті хлопці, які поступили. Я став не просто класичним піаністом, а імпровізатором. За власні імпровізації(я їх грав замість Бетховена на іспиті) мене й вигнали з консерваторії на четвертому курсі. Через рік відновився. На п'ятому курсі я вже викладав. - А с джазом коли подружилися? -Про джаз довідався пізно. У класі одинадцятому. Я підбирав музику на якісь слова. Це був мій джаз. А вперше почув професійний джаз у виконанні "Modern Jazz Kvartet". - Гоніння на джаз застали? - Джаз називали відкритою халтурою в радянські часи. У консерваторії його забороняли. Я вредний, тому в протест класиці почав грати джаз. Я був першим офіційним солістом джазу у Філармонії. Готувалися постійно документи на виїзди, пов'язані з гастролями, але так нікуди й не вдавалася виїжджати... І пізніше зрозумів, чому. З 1976 року й до 1980 узяли на облік у КДБ і "ніжно за мною доглядали". Було запропоновано з їх боку багато аморальних речей, на які я не пішов. Виявляється, мене закладали. Я постійно говорив те, що думаю. Був більшим критиканом. Плюс до всього відчайдушність, анекдоти... Але дисидентом не був. -Що може вас скривдити? -Невдячність. Коли в 1993 році я лежав при смерті, до мене приходили люди, яких я ніяк не очікував побачити. Але ніхто не прийшов з моїх учнів. Але ж я з ними займався без усякої користі. Багатьох "підняв" з низів. Тоді я одержав урок на все життя. - А що може викликати посмішку? -Дотепне слово, скоромовка, придумане слово, цікава асоціація. Викликає посмішку й вульгарну частівку, анекдот з ненормативною лексикою, якщо, звичайно ж, вона доречна. Це добрий сміх. А от саркастичний сміх може викликати, наприклад, ранкова програма з Кіркоровим. Це блювотно, тому що неприємно дивитися на напівбездарних, які пробиваються в шоу-бізнес різними способами. -Хоча ви й професіонал, а хвилювання перед виступами відчуваєте? - У дитинстві був дуже соромливим. З роками ця якість знову повернулася. Тоді був страх дитячий, а зараз - професійний. Боїшся вийти на сцену й не виправдати очікування глядача. -Чого боїтеся? -Висоти. Навіть якщо бачу, що дія у фільмі відбувається на висоті, відразу перемикаю канал. Тому боюся літати на літаках. Боюся глибини, замкнутого простору. -Якби вам дали чистий аркуш паперу й попросили зобразити свій характер у вигляді фігури, що б це було? -Коло. Не знаю, чому, але відразу ж виникла ця асоціація. -А музика здатна передати характер або тільки стан душі, настрій? -Музика - абстрактне мистецтво. Вона не може визначити характер. Але якщо постаратися відповісти на ваше питання, то в приклад я привів би "музику ліні". Це ноктюрни Шопена, нічні серенади Шуберта. Я взагалі - ледача людина. -Сама безглузда імпровізація в житті? -Це згода на запрошення брати участь у спектаклі по п'єсі Бориса Панського "Моцарт і Сальери" Уперше мені довелося грати на сцені. Багато хто засуджували мене за те, що відповідно до своєї ролі, мені довелося дуріти. Говорили: "Як же так? Ви адже серйозний музикант, а таке собі дозволяєте..." Після цього спектаклю багато ідей я переніс у свою творчість. З'явилися нові музичні інтерпретації, які я не робив до цього. Джерело: vecher.od.ua Додайте Ваш коментар |
| Останнє оновлення на Неділя, 21 вересня 2008, 11:31 |
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
