Народилася 19 березня 1930 р. в м.Ржищеві, що розташоване  за 80 км. Від Києва униз по Дніпру. Батько Ліни багато розповідав доньці про славне минуле рідного Ржищева. Це і історія міста фортеці Іван-города, зруйновані мури якого ще височать над сучасним містом, і полум’ям народних повстань під проводом Павлюка,Гуні, Остряниці, Скидана. Коли Ліні виповнилось 6 років Сім’я переїхала в Київ. З 6 до 11 років найкраща пора дитинства.  

Друга половина тридцятих. Жорстока доба сталінізму. Репресії. Батько Ліни Костенко став «ворогом народу» , засуджений на 10 років таборів за те, що був занадто інтелігентним, освіченим. Ліні було 11 років, коли почалася війна. Довелося скуштувати гіркої біженської долі, просити прихистку в чужих домівках.  Після війни у Києві закінчила середню школу,деякий час вчилася в Київському педагогічному інституті. Почавши у 14 років писати вірші, відвідуючи літературну студію, Ліна Костенко ступила на шлях серйозної літератури. У стінах педіну Ліні було затісно, тим паче, що Київ задихався у безповітряному просторі радянської колонії. У 1952р. Ліна стає студенткою Московського Літературного інституту ім. М.Горького. Кращої освіти в тодішньому Союзі годі було здобути. Інститут Ліна Костенко закінчила з відзнакою і повернулася до Києва.  А в 1957 р. вийшла перша збірка «Проміння землі» - яскравий і сильний дебют. За нею – «Вітрила» .

Цікаво, що дочка Ліни Костенко – відомий культуролог, перекладач, поет Оксана Пахльовська –також навчалася у Москві , і так само через подібні обставини.  «Хрущовська відлига « була переломним періодом радянського суспільства, що задихалося в атмосфері страху і тривоги. Справжньою літературною  подією став вихід третьої збірки Ліни Костенко «Мандрівки серця» 1961 року.  У віршах поетеси – віддзеркалення епохи, в якій головною цінністю стала людина.

–Проголосила Ліна Костенко гуманістичне кредо шістдесятництва.

Найважливішими у списку цінностей стали поняття «відкритість», «відвертість»,  «демократія», «права людини» відродження національної духовності». Одначе обнадійлива  «хрущовська  відлига» дуже скоро почала підмерзати.  Від  1963 року – із сумнозвісної зустрічі М.С.Хрущова з інтелігенцією – почалося  «згвинчування гайок» у новаторському літературно-мистецькому процесі. Тоді ж почалося цькування Ліни Костенко. Набір четвертої книжки «Зоряний інтеграл» було розсипано, така сама доля спіткала книгу віршів «Княжа гора» (1972 р.) Отож між «Мандрівками серця»  та книгою «Над берегами вічної ріки» - шістнадцятилітня зона мовчання. 1966 р. ознаменувався арештами, зокрема у Львові.  Ліна Костенко була активна у всьому, вона не минула жодного суду. Щирість і краса її поезії  визначається  її душевною щирістю і красою людини. Все, що є у Ліни в житті, втілюється і в її поезії. Принциповість позиції Ліни Костенко не могли не муляти очі представникам влади. Одначе популярність поезії та любов читачів були настільки великими,  що чіпати поетесу боялися. Ліна Костенко зайняла чітку позицію нонконформізму  (непристосуванства) і потрапила в зону замовчування на довгих  16 років. Зона – ключове слово ХХ століття. Перебуваючи фізично на волі, людина залишається в зоні.

Навесні 2000 –го року Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги. Її називають класиком.

Що ж робить поезію Ліни Костенко «безсмертним доторком до душі»? Багатовекторність, багатогранність і цілісність водночас, глибина і висока енергетика слова. Це поезія життєвого інтелекту, глибокої смислової  прозорості, синтезу мистецтв, і просто поезія життя.

 

творчість

Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя - елементи, з яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати своє життя ціною поступок.

Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.

 

 

Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури. Від 1961 по 1977 рік поетесу не друкували, а підготовлені" у видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961).

Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. Зокрема третя збірка "Мандрівки серця" стала мистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. "Її третя збірка має принципове значення, - писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. - Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасної поезії". Політичні заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.

Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка "Над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987).

Захоплено сприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію.

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людсько натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).

Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці, Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного "я" і ліричного героя. Цей процес він окреслює як "шлях від парадоксу до драматизму".

Драматизму внутрішньої діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: "Ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму". Протилежності можуть зберігати власну суверенність і навіть співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорно прийнятою тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentia oppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти екзистенційного явища. Напруга між ними виявляється сутністю буття і перемін. Доводиться погодитися з критиком, що співвідношення між збірками "Над берегами вічної ріки" і "Неповторність" вкладається у принцип тези й антитези. Перша книжка утверджує тривкість духовних вартощів,друга підносить ідею унікальності кожного здобутку, кожного мистецькогофеномена.

"Вибране" у цій перспективі було б синтезом і перетином найважливіших думок і досягнень поетеси, здатної погодити драму плинності з непроминальністю, любов зі смертю, слово на папері з живою пам'яттю, сміх і плач, гармонію і гротеск, Історію і щоденність. "Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки", каже ліричний суб'єкт вірша "Сосновий ліс перебирає струни..." Ліна Костенко наголошує на діалектичній єдності того, що відпливає, і того, що залишається незмінним у житті, історії, а водночас у структурі художнього твору. Не все, однак, можна охопити, описати, є речі й справи, які діються десь коло незнаних "берегів вічної ріки", часу. Бо то не час минає, це ми - минущі.

Опозиція змінне - незмінне пронизує, як було вже відзначено, всю творчість поетеси і становить фундамент, на якому розгортаються філософські, моральні та естетичні проблеми.

У збірці "Над берегами вічної ріки" переважає, однак, момент неперехідності, парадоксально виростаючи з плинності, ідея континуації реалізується переважно через звертання до міфологічного, історичного матеріалу та переплетіння мотивів на інтертекстуальному рівні. Спільне тут - міфологізм, історизм та інтертекстуальність - виразно характеризує творчий шлях Ліни Костенко.