Український співак. Народний артист України. Кавалер ордену Дружби народів. Лауреат державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

Назарій Яремчук прожив до прикрого мало, але встиг стати легендою вітчизняної естради. З ним облетіли світ наші українські пісні - "Червона РУТА", "Водограй", "Смерекова хата", "Стожари", "Гай, зелений гай", "Батьківщина", "Я піду в далекі гори", "Пісня буде поміж нас", "Я тобі не забуду ніколи", "Гей, ви, козаченьки", "Я ще не всі тобі сказавши"...  "Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому ставши голос", - написав поет Андрій Демиденко. В одному з останніх своїх інтерв'ю Яремчук сказав: "Кожний з нас повинен постійно бути в польоті - крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам'ятати священні речі - навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п'єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці - автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?"

Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків.  Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Свою четверту дитину батьки назвали Назаріем (це ім'я означає "присвячений Богові"). Народження сина стало для 64-річного батька справжнім святом. Музику у родині Яремчуків любили всі: у батька був чудесний тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, у неї також був акторський талант - вона виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

1 вересня 1959 року пішов до школи у рідному селі. В юнім віці життя здавалося безтурботним, але у дванадцять років Назарій пережив перший тяжкий удар, коли помер батько. Мати вимушена була віддати сина до Вижницької школи-інтернату. До навчання ставився добросовісно, займався у гуртках надаючи перевагу хоровому. Після закінчення восьми класів у школі-інтернаті Назарій продовжив навчання у Вижницькій середній школі №1, яку закінчив у 1969 році.

Після закінчення школи, мріючи стати мандрівником, на зразок Жака Іва Кусто, Назарій подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося йти працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. За направленням військкомату навчався на курсах водіїв. Тільки з другої спроби вдалося вступити до університету.

У середині 70- х розпався дует Зінкевич - Яремчук. Тому що там, де слава - там багато підводних каменів, що заважають творчому процесу. Кожен пішов своїм шляхом у мистецтві: Василь Іванович переїхав у Луцьк і став солістом ансамблю "Світязь", а Назарий Назарович залишився в "Смерічці". Але співаки зуміли зберегти дружні відносини, і коли в Назарія народилася дочка, Василь став її хресним батьком.

В 1978 році Яремчуку присвоєно звання заслуженого артиста України. Його нагороджено орденом Дружби народів.

Коли сталася ще одна трагедія, — вбивство Володимира Івасюка, — Назарій був одним із перших, хто незважаючи на заборону влади приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, репутації. Траурна колона починалась з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Левком Дутківським. Це було дуже небезпечним в той час, та Володимир був їхнім великим другом, і наслідки нікого не цікавили. У 1980 році співак вперше виконав пісню «Скрипка грає», потім «Пісня пам’яті», присвячені Володимиру.

Потрібно відзначити, що довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й цивільне звучання. У 80-их Назарій Яремчук був співаком любові, або, як говорять сьогодні, "секс- символом української естради". Красень "із синіх гір", що приніс " диво-квіт розмарію"; коли він співав: "Запроси міні в сни свої", кожна дівчина вірила, що тільки до неї він звертається. Пластинка "Незрівнянний світ краси" - одна із кращих в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль представляє державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Соліст Яремчук став його лауреатом. У 1982 Назарій — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. 1985-го — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.
Десь далеко в Афганістані йшла війна. Війна, на якій гинули і українські хлопці... Назарій кілька разів їздив у Афганістан, виступав перед нашими солдатами. Його пісні нагадували їм далеку Батьківщину...

Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів.

1986 рік. Чорна дата в історії України, та й, зрештою, цілого світу — Чорнобиль. Звичайно, Назарій Яремчук не міг стояти осторонь такої трагедії. Його пісні звучали, як реквієм. Співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.

1987 — Назарію присвоєно звання народного артиста України. Це була констатація факту його надзвичайної популярності й народної любові. Мабуть, мало знайшлося б у колишньому Радянському Союзі людей, які хоча б раз не чули його пісень і одразу ж не закохувалися у них.

Професійна естрада вимагала професійної підготовки.  У 1988р. Яремчук закінчив факультет сценічної режисури Київького державного інституту культури імені Карпенка-Карого.

Назарія обожнювали мільйони, а він був нещасливий в особистому житті. У шлюбі з Оленою Шевченко народилися двоє синів, але з'єднати батьків діти не змогли. Розлучення. Хлопчики стали жити в бабусі й дідуся в Межигіррі. Олена вийшла заміж вдруге, переїхала в Київ, а Назарій довго не міг знайти собі пару. Їздив по світу, а другу дружину знайшов у с. Тюдів. Вони були сусідами, жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама віховувала дочку після смерті чоловіка.

"Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя, - згадує свої перші враження Дарина Яремчук, - так легко я з ним спілкувалася. Він такий знаменитий співак - і така проста й щиросердечна людина. Ми навіть не помітили, як проговорили всю ніч. Ніхто нікому ніяких обіцянок не давав. Але я зрозуміла, що той день став особливим у моєму житті. Вже коли Назарий пішов, мій брат Іван, що нас познайомив, зізнався, що співак йому сказав: "Здається мені, що незабаром ми станемо родиною".