Український музикант, заслужений артист  України, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», фізик-теоретик. Народний депутат України 6-го скликання, Радник Президента України (поза штатом).

Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики та незмінним солістом «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну кар'єру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й Святослав разом з «О. Е.» поїхав до Києва записувати дебютну платівку («Там, де нас нема», 1998).

Слухачі помічали певну схожість Вакарчука з культовим Джимом Моррісоном — захриплий вокал, екпресивність на сцені та вигляд типової рок-зікри — кумира молоді. Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Після виходу «Ґлорії» у 2005 році, де почали з'являтися певні соціально-політичні уривки та філософські запитання, стає послом доброї волі ООН в Україні. Проводить зустрічі із студентами по всій Україні. У парламентських виборах 2006 відкрито не підтримує жодну з політичних сил. Коли після простою та політичної кризи-2007 було ухвалено рішення провести позачергові вибори до Верховної Ради, то співак увійшов до списку пропрезидентської «Нашої Україна-Народної самооборони». Водночас він не є членом жодної політичної партії.

Одружений з 2007 року. Його обранницею є дизайнер та багатолітній офіційний стиліст «Океану Ельзи» Ляля Фонарьова. Дату виходу альбому «Міра» — 25 квітня вибрано, бо саме ця дата є днем народження Лялі.

Вільно володіє польською і англійською.

Цікавиться японською культурою та буддизмом. Улюблені письменники — Юкіо Місіма і Харукі Муракамі. Серед українських прозаїків виділяє, наприклад, стиль Сергія Жадана, твори Марії Матіос. Музичними кумирами вважає, насамперед, легендарних «Бітлз», а також рок-гурти «Роллінґ Стоунз», «Пінк Флойд» і «Квін». Дружить із російською співачкою Земфірою. Колись на концертах Вакачук присвячував їй пісню «Етюд» з платівки «Янанебібув». Коли росіянка мала концерт у Києві 5 березня 2008 року, то заспівала композицію «Океану Ельзи» «Відпусти», а вокаліст гурту потім піднявся на сцену до Земфіри.

«Буду завжди, ти так і знай, другом твоїм»

      Своїм найближчим другом Святослав Вакарчук називає батька. Цьогоріч навіть дали одне одному слово: наступного літа батько і син у своїх щотижневиках знайдуть білі сторінки, де напишуть «відпустка», і нарешті відпочинуть разом. Не секрет, що Іван Олександрович Вакарчук— ректор Львівського національного університету імені Івана Франка. Свого часу Святослав продовжив сімейну традицію і закінчив тут фізичний факультет. Але одразу думається, що, по-перше, вчитися на факультеті, де викладає батько, простіше простого, а по-друге, закінчити його, махнути рукою і стати музикантом — таке, бодай на початках, навряд чи кому, надто батькам, сподобається. Отож тим, кому таке подумалося, Іван Олександрович відповідає, що музична діяльність сина йому імпонує, у фізиці він досягнув би того ж, єдине, що не в такому юному віці.

      — Щоб хтось його змушував йти на фізичний факультет — ні. У нашій сім'ї взагалі такого немає. Він хотів у консерваторію. А не потрапив туди з однієї простої причини: не мав музичної десятирічки. Чому? Ми його віддали в музичну школу ще в шість років, бачили, що йому це вдається. Вже в два роки він знав не один десяток народних пісень, особливо завдячуючи бабці з боку Світлани (мами Славка. — Авт.). Отож ходив на скрипку, але Славко — лівша, це і стало перешкодою для подальшої музичної освіти. Потім він уже сам пішов у музичну школу, та для вступу в консерваторію кількох років було замало, тому туди так і не вступив. І лише тому. А вибір фізичного факультету, можливо, частково був навіяний цією сімейною традицією — хоча от молодший син Олег сказав, що досить у хаті фізиків — я буду біологом, — а можливо, тому що фізика йому теж вдавалася. А Славко ще в школі брав участь в олімпіадах, учився в Малій академії (при ЛНУ ім. Івана Франка), а потім навіть там викладав, написав дисертацію, мав чудові виступи, і в іноземних журналах, причому статті, які стосуються переднього краю фізичної науки, наприклад суперсиметрична квантова механіка. І врешті покидати цю сферу, мені здається, йому було боляче. Знаєте... (робить паузу, підбираючи слова) ми неодноразово говорили на цю тему, він сказав: «Я краще своє буду мати, ніж скажуть, що ти фізик, і от син теж тут на кафедрі...»